1. Проведіть бесіду в класі (у відсутності учня, який заїкаєть­ся), роз'ясніть необхідність доброзичливо ставитися до нього і не звертати увагу на його мовлення, рухи рук, не розмовляти під час його відповідей.

2. По можливості завжди запитуйте учня, котрий заїкається, коли він піднімає руку. Не можна, щоб він відповідав письмово або після уроків, якщо це не колективна форма роботи.

3. Допомагайте такому учневі постійно і конкретно. Якщо він мовчить, підкажіть перше слово; якщо говорить квапливо, тактовно вкажіть йому на це.

4. Не робіть критичних зауважень, що стосуються мовлення дитини з заїканням, не дозволяйте робити це й учням.

5. Зауваження вчителя можуть бути тільки за змістом відповіді

Специфіка роботи вчителя з учнями, які мають заїкання

Заїкання — одне з найскладніших і тривалих мовленнєвих порушень. Багато хто вважає, що заїкання — то лише мовлен­нєве порушення. Проте, це захворювання всього організму і багато механізмів його виникнення досі залишаються невідо­мими. Заїкання з віком не зникає саме по собі, а навіть поси­люється, змінюючи особистість. Саме це найважче при подо­ланні заїкання, бо доводиться виправляти не тільки мов­лення, а й перевиховувати дитину, оздоровлювати її психіку.

Захворювання найчастіше розвивається у дітей віком від 2 до 5 років, тобто в найбурхливіший період розвитку мовлення. Молода мовленнєва система, що формується, дуже податлива і тендітна. Отож, щоб запобігти заїканню, необхідно берегти психіку дитини від різко травмуючих дій і надмірної напруги.

Виникнення заїкання залежить від ряду обставин: стану нервової системи, сили травми, неправильного виховання в сім'ї (фізичні покарання, залякування, коли батьки від надмірної ласки переходять до грубого повод­ження з дитиною, перенавантажують її читанням книжок), після перенесеної хвороби (особливо важкої). Іноді заї­кання — результат наслідування мовлення дорослого або дітей, котрі заїкаються.

Важлива роль у процесі подолання заїкання належить школі. На жаль, не всі вчителі розуміють суть і наслідки заїкання і ставляться іноді до таких школярів з однаковою міркою: якщо добре вивчити урок, то можна і відповісти. У дитини, яка заїкається, здатність говорити залежить від багатьох факторів і відмова відповідати на уроці зумов­лена фізичними вадами мовлення. У таких випадках їй легше одержати двійку, ніж зізнатися у своєму безсиллі. Вчителя також може ввести в оману вільне спілкування школяра на перерві, оскільки виникає підозра у зловжи­ванні дефектом мовлення. Деякі вчителі опитують учня, що заїкається, тільки після уроків або письмово, ставлячи його таким чином у нерівні умови і даючи привід для розду­мів про свою неповноцінність. Таким невмілим підходом учителі, самі того не бажаючи, травмують психіку дитини.

Якщо до класу прийшов учень, котрий заїкається, вчителеві необхідно увійти до нього в довіру, щоб той від­чув у ньому справжнього товариша (розпитати про сім'ю, ігри, іграшки, як провів літо, чим цікавиться та ін.). Гово­рити з таким учнем треба чітко, не поспішаючи, без пауз між словами. Коли така дитина перестане соромитись, обережно переговорити з нею наодинці про те, що заї­кання — це тимчасове явище і його не варто боятися. А коли щось буде важко, то звертатися до вчителя. Дитина, котра має проблеми із заїканням, перед початком розмови має подумати, спокійно вдихнути, а потім, не поспішаючи — говорити.

Крім того, вчителеві варто переговорити з учнями класу про те, що заїкання — це хвороба, яка лікується, і не можна сміятися з однокласника, який заїкається.

Одночасно вчитель має познайомитися з родиною такого учня, його побутом та з'ясувати причини виникнення заїкан­ня. Потрібно підказати батькам, щоб удома був чіткий режим дня. Батьки мають говорити зі своєю дитиною спокійно, чітко вимовляючи слова, не вимагати повторення сказаного, підказувати 1—2 слова та не потурати дитячим капризам. Витримка, спокійне й уважне ставлення до учня, що заїка­ється, чіткий режим роботи та відпочинку — запорука успіху.

Необхідно порадити батькам звернутися до спеціаліста (педіатра, логопеда). Педіатр зверне увагу на фізичне здо­ров'я дитини, зміцнення нервової системи (медикаментозне лікування, фізіотерапія). Логопед проведе курс логопедич­них занять, на яких виробить навички чіткого мовлення.

Бережливе ставлення до нервової системи учня, його мовленнєвих можливостей — основні умови подолання заїкання. За правильного підходу батьків у сім'ї, вчителя в школі та тісному контакті зі спеціалістами (педіатр, логопед) дитяче заїкання зникає, у більшості випадків, назавжди.

Вчитель має пам'ятати, що доля учня, який заїкається, багато в чому залежить від нього. У багатьох випадках учитель може зробити більше, ніж деякий спеціаліст.