Інноваційна гімназія м. Кропивницький

 






Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України

Національна дитяча гаряча лінія

«Наші ветерани. Історія їх життя та подвигу».

Інформація про ветеранів Великої Вітчизняної війни, закріплених за ЗОШ І-ІІІ ступенів №35 м.Кіровограда 

 

 

1. Авксентієв Володимир Григорович  народився 11.11.1923 р. в с. Петроострів, Новомиргородського району  Кіровоградської області, учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 по 1945 роки. Нагороджений медаллю «За відвагу».
2. Баралюк Василь Костянтинович народився 22.06.1920 р. в с. Сенюхин Брід Первомайського району Миколаївської області, учасник Великої Вітчизняної війни з 1941  по 1945 роки. Воював на ескадровому есмінці «Беспощадный». Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ степени, Орденом «За мужність ІІІ ступеня» та 15-ю  медалями. 
3. Донченко Володимир Іванович народився 30.09.1926р. в с. НовосергіївкаМиколаївської області, учасник Великої Вітчизняної війни з 1941  по 1945 роки   ( 3 Український фронт, 21 армія, 204 гвардійський стрілковий полк, взвод ПТР).
4. Кузько Валентина Миколаївна за адресою не проживає.
5.  Головко Костянтин Петрович народився у Завадівці, що на Кіровоградщині у 1924 році. Закінчив 2 класи початкової школи. Після закінчення училища, по спеціальності токаря працював. В 1944 році Костянтина Петровича забрали на фронт. Свій  бойовий шлях Костянтин Петрович  почав в с. Федорівка Кіровоградського району пройшов всю Європу і закінчив війну в Австрії. На фронті був поранений двічі,  інвалід ІІ групи. 
6. Ковальчук Петро Іванович  народився  11.11.1924 р. в с. Вербове Голованівського району Кіровоградської області.  Брав участь у визволенні Голованівського району,також визволяв Республіку Молдову, Румунію, Австрію. У січні 1945 року важко поранений. Після війни закінчив Одеський інститут технологій ( інженерно - технологічний факультет), працював головним економістом м.Голованівська.
7. Нестерович Микола Федорович  виїхав до дочки в Республіку Молдова.
8. Козлов Степан Степанович народився 12.06.1927 р. в с. Ляскович Іванівського району Брестській області. В лютому 1945 року пройшов підготовку мінометників в запасному полку в м. Козельськ Калузької області. Воював на Далекому Сході проти Японії. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, орденом «За мужність, медаллю «За бойові заслуги».  
9. Лебедєв Михайло Фомич народився 1926 року в м. Кіровограді. Ветеран Великої Вітчизняної війни  1941-1945 рр.. У  1943 року разом з групою  юнаків перейшов  лінію фронту  в районі   селища П’ятихатка. Перше бойове хрещення ветеран  одержав  на підступах до м. Кривий  Ріг. Нагороджений  медаллю «За  відвагу».
10.   Плохенко Ганна Федорівна народилася  14..02.1919 року в м. Шліссельбур Ленінградської області. В роки війни Ганна Федорівна працювала в евакогоспіталі.
11.  Федорець Василь Дмитрович народився 25.05.1922 р. на Сумщині.. З серпня 1941 року на фронті, бойове хрещення прийняв у Ростові –на –Дону, воював на 3 Українському фронті у 4 механізованому танковому корпусі 14 бригади – кулеметником, у військовому званні старший сержант. Визволяв Румунію, Угорщину, Югославію, Чехословаччину, Австрію. Нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом «за мужність», орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Помер 20.02.2012 рок
12.   Юркіна Надія Тимофіївна  1922 р. народження воювала на Далекому Сході. Працювала фельдшером, закінчила війну у званні старшого лейтенанта. Нагороджена орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. 
13.  Туник Іван Сергійович помер.
14.  Шевчук Михайло Павлович народився 22.11. 1927 р. в с. Свєрнево Голованівського району Миколаївської області. На фронті з 1944 року, був командир артилеристської установки. Нагороджений  орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.
15.  Свідецький Яков Миколайович народився 17.08.1926 р. в с. Новоолексіївка Великовиськівського району (Маловиськівський район) Кіровоградської області.

           

 

 

 
 
    

        Народився  1926 року в місті Кіровограді. Коли  розпочалася  війна  ветерану було  15 років.  Під час окупації міста    німцями  працював на різних роботах:  по  відновленню доріг міста,  вантажником  .  У 1943 році разом з групою  юнаків  перейшов  лінію фронту  в районі   селища П’ятихатки.   Група  була направлена до військової частини, де  їх  навчили  користуватися гвинтівкою,  гранатою  і саме з цього  періоду   розпочалося  його  військове життя. Михайлу Фомичу виповнилося 17 років. Перше бойове хрещення  ветеран  одержав  на підступах до міста Кривий  Ріг.  Перед групою  солдат була поставлена задача швидко пробігти  відстань  приблизно в  80-90 метрах від німецьких окопів,  закидати  німецькі траншеї гранатами,  увірватися в їх окопи, взяти  німецького  язика  та  протриматися на своїх позиціях до ранку.  В цьому  бою  ветеран був поранений  від розриву гранати в обидві ноги та  праву руку. За допомогою солдат він вибрався   із траншеї та доставлений  в   польовий  шпиталь, а потім  поїздом  був відправлений   в шпиталь на Урал в місто Воткінськ, де знаходився  на лікуванні   протягом  6 місяців.  Після  одужання,  медичною комісією  був визнаний придатним до військової  служби  та направлений місто Ленінград.  За виконання  даної операції   ветеран був нагороджений  медаллю  «За відвагу».  

       На даний момент  ветерану виповнилося 85 років, він  проживає в м. Кіровограді разом з дружиною Лідією Степанівною.

 

 

 


 

 

 

 

Баралюк Василий Константинович

 

                                        

Дата рождения: 22.06.1920 р.

 

        Родился вблизи города Первомайська (Николаевской области). На берегу реки Синюха, которая синей лентой извивается между высокими скалами. Вдоль левого берега расположилось село Синюхин брод.

Хочется сказать несколько слов о столь необычном названии этого села. Первая часть слова происходит от названия речки Синюха, а вторая ее часть от того, что эту своенравную, ревущую от сильного потока воды, которая в весеннее половодье уносит дома и постройки, а в летнее время  местами можно было переходить вброд.

 Детство проходило на реке. Любил купаться, прыгать со скал у воду, умел очень хорошо плавать.  Лето теплое, зима снежная. Вот только в памяти всплывают страшные картины:  как сбрасывали колокола, как взрывали церкви. Они  как-бы подпрыгивали, отрывались от земли до полуметра, а за тем, со страшным грохотом  сваливались на землю.

Уже в  подростковом возрасте жизнь стала посылать свои испытания. «Продразверстка» - об этом можно прочитать в школьных учебниках истории или услышать от людей старшого поколения. Сейчас об этом уже говорят.  

Голодомор 1932-1933 г.г.    Чтобы пережить голод, людям приходилось бросать обжитые места в поисках пропитания. Не обошла беда и нашу семью. Оставив всё, мы поехали в город Мелитополь. Но и в чужом городе невозможно было прокормить семью из 3-х  человек. Да и кто нас там ждал? Семья рассталась. Отец с сыном уехали на строительство военных сооружений в Крым. Отец работал плотником, я - подсобником,  платили нам „пайкой”. В городе Батуми рыбачили с отцом.

Семья преодолела все невзгоды, трудности и благополучно возвратились в родные места. Стали жить, как и прежде, благополучно и счастливо. По окончании школы, поехал в город Первомайск (Николаевской области), учиться на курсах шоферов. Остался работать на Первомайской машинно-тракторной станции.

В 1940 году призван на службу в Военно-морской флот. Был направлен в учебный отряд Черноморского флота города Севастополь. Был зачислен на крейсер «Червона Украина», за тем на легендарный эскадровый миноносец «Беспощадный».

Эсминец «Беспощадный» был изготовлен на Николаевском судостроительном заводе. ( Длина - 112 м, ширина 10 м., на борту - до 300 человек). В 1939 году был зачислен на Черноморский флот.

С заданиями ходили к берегам Турции, Болгарии, Румынии, Средиземное море.

22 июня 1941 года, воскресенье, теплый солнечный день, двадцать первый день рождения, отметить не пришлось. В четыре часа утра Германия без объявления войны резко вторглась на территорию Советского союза.

Это было начало Великой Отечественной войны 1941-1945 г.

 Водителей собрали на  базе и довели задание: собирать оружие по  точкам, и свозить в указанное место.

С 22 июня 1941 г. эсминец «Беспощадный» ежедневно выходил на задание по минированию морских вод. Выполняя задание во время большого шторма, эсминец снесло на мель, были повреждены лопости. Его отбуксировали, поставили на ремонт и вот когда ремонтные работы двигались к завершению, налетела немецкая авиация, стала бомбить, нанесла повреждения. Руководство приняло решение буксировать эсминец в г. Поти  для ремонта. Но снова налетела вражеская авиация, стала  сбрасывала 200 кг бомбы, одна из них попала в носовую часть,  принято было решение отрубить носовую часть. От натиска воды  металл  расходился по швам, помпами вручную откачивали воду, потом на помощь пришли сопровождавшие корабли.  Эсминец был доставлен в Док на ремонт.

После ремонта в 1942 году стоял на дозоре, эскортировал  корабли, перемещал военных по 500 человек, однажды загрузил 1500 человек с вооружением. Ходил к берегам Румынии, Болгарии, Турции где неожиданно нападал на врага. Вел ожесточенные бои. Однажды из-за сильного тумана пришлось возвратиться.

В ноябре 1943 года  эсминец «Смелый», корабль «Харьков» в сопровождении  эсминца «Беспощадный» вели бой с немецкими «Юнкерсамы». Враги летели со стороны солнца. Было их 10 &‐ 12 штук. Рассредоточились, стали бомбить. 250-ти килограммовая бомба попала в переднюю часть пробила дно и подорвалась, Вторая бомба попала в правую часть эсминца, а третья попала за борт с левой стороны, повредила левую часть обшивки, эсминец раскололся на две части, первая потонула сразу, а вторая повернулась вертикально и несколько минут спустя потонула. Были потоплены также эсминец «Смелый» и корабль «Харьков». На трех суднах было более 900 человек. Катерами удалось спасти около 140 человек.

Так закончил свою судьбу легендарный эсминец «Беспощадный».  

Продолжались ожесточенные бои за Кавказ. Враг хотел, во чтобы то ни стало, завладеть нефтью. Эти бои описаны в книге «Малая земля» Л.И.Брежнева.

Борьба велась не на жизнь, а на смерть. Море кипело от боя, воздушные налеты с неба, в воде торпеды, глубинные мины, массированные бомбежки, бои на суше. В темное время суток катерами переправляли боеприпасы на боевые корабли. Загрузить пройти незамеченными,  разгрузить и возвратиться обратно. И так по несколько раз за ночь. Каждый поход, как последний. Выполняя задание катер подорвался. Морской волной было  выброшено на берег раненого моряка. Обессиленный, без сознания,  лежал на берегу. Его нашли две   маленькие девочки восьми и двенадцати лет. Оттащили в поселок, перевязали раны, отходили. Затем добрался на свою базу, лечился в медсанчасти. Возвратился к своим боевым товарищам. Где и продолжал сражаться с врагом.

Морским путем ходили в Иран. Там получали помощь от американцев, автомобили Студебекер с грузом.  Возвращался караван машин  сухопутным путем через перевал на Кавказ. Переход оказался мало сказать трудным, практически невыполнимым. Автомобили двигались цепочкой, пыль подымалась столбом. Не было видно впереди идущей машины. Двигаясь в зоне полной невидимости автомобили срывались вместе с водителями в пропасть. Те автомобили, которые по каким-либо причинам глохли, их сталкивали, остальные двигались дальше. К месту назначения прибыла третья часть от общего количества.

 

Невзирая на трудности в сражениях с вероломным врагом мы защитили свою Родину, одержали долгожданную Победу, разгромили врага.

За отличные боевые действия Верховный Главнокомандующий Маршал Советского союза товарищ Сталин Т.В. приказом от 16 сентября 1943 года «Объявил благодарность за участие в боях за освобождение города и порта Новороссийск».

01 марта 1943 года Командир Новороссийской морской базы Холостяков вручил медаль «За отвагу».

За участие в Героической обороне Кавказа был награжден медалью «За оборону Кавказа».

Награжден медалью «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941-1945 г.г».

Война закончилась, а вот служба нет. Кто будет восстанавливать морской флот? А кто обезвредит морские воды от глубинных мин? Хотя и настало мирное время, но задания выполняли с риском для жизни.

В 1946 году демобилизован в звании старшина первой  статьи.

Возвратился домой, работал, за тем учился в Москве. Любил технику и всю жизнь был связан с автомобилями. Строил элеваторы, комбинаты, зернохранилища.

Женился, вырастил трех детей, радуюсь четырем внукам и  шести правнукам.

 

Награжден:

Орденом «Отечественной войны»

       Орденом «За мужество»

             и 15-ю  медалями     


 

 

 


 


 

       

 

 

 

 



 

Нитка пам’яті поколінь

   

  Шаленіє за вікнами травень: палахкотять тюльпани, розсіває неповторний п’янкий аромат красень бузок, витончено ніжно пахнуть жасмин і нарциси, буяє свіжа молода зелень, божеволіють від щастя соловейки.

  Весна! Пора щастя, кохання, краси! Хочеться жити, любити, творити!

  А думка летить у далекий 1945-ий рік. Тоді теж був травень. І також захлиналася від щастя природа. І також хотілося жити.

  Та на долю того покоління випало інше: прямо з випускних вечорів – на фронт, щоб битися з фашистами, захищати рідну землю. Мільйони з них недолюбили, недоміряли, не дожили до Дня Перемоги.

  У ці травневі дні всі ми згадуємо ті трагічні для України часи і хочемо вкотре висловити свою глибоку шану і вдячність і тим, хто загинув, і тим, хто ще залишився живим.

  Учні загальноосвітньої школи № 35 теж переймаються долею ветеранів Великої Вітчизняної війни: вони радо приймають їх у школі; затамувавши подих, слухають їхні розповіді, з любов’ю готують для них концертні програми до Дня Перемоги. Ніжно і зворушливо звучать у виконанні дітей щемливі пісні воєнних років, болем пронизує патріотичне поетичне слово. А тих, хто за станом здоров’я уже не в змозі прибути до школи, учні вітають дома.

  Цілеспрямованою і чітко організованою є робота з патріотичного виховання в загальноосвітній школі № 35. І увага до ветеранів війни – один із найважли-віших напрямів цієї роботи.

  Кожен класний колектив опікується долею "свого" ветерана: діти збирають матеріали про його бойовий шлях, роблять фотографії, систематизують почуті розповіді. Все це відображено на сайті школи на сторінці "Зірка пам’яті".

  Уже багато років у школі ведеться літопис бойового шляху ветеранів війни, які проживають у нашому мікрорайоні. Називається він "Дорогами війни". В ньому розміщені світлини учасників бойових дій разом з учнями.

  Наші школярі шанобливо ставляться до героїчного минулого рідної Віт-чизни, тож із великою зацікавленістю 25 квітня було переглянуто фотовиставку "Герої війни", організовану Кіровоградським краєзнавчим музеєм.

  До зустрічі з ветеранами, крім традиційного концерту, діти готують малюнки, стіннівки. Шкільна бібліотека також пропонує виставку книг на воєнну тематику.

  Є в нашій школі музей М.І. Кутузова, а в ньому експозиція, присвячена подіям Великої Вітчизняної війни та визволенню рідного міста від німецько-фашистських загарбників. Тут, у цьому з любов’ю оформленому затишному куточку, побували всі наші учні та діти інших шкіл міста; це місце стало улюбленим і для багатьох ветеранів війни: зокрема, 8 січня, у день визволення Кіровограда, та 24 лютого, до Дня захисника Вітчизни, музей радо приймав гостей з інших районів обла/p ‐p class=p class=p class=499MsoNormal Justifiednbsp; Учні загальноосвітньої школи № 35 теж переймаються долею ветеранів Великої Вітчизняної війни: вони радо приймають їх у школі; затамувавши подих, слухають їхні розповіді, з любовсті.

  Історію рідного краю, держави мусить знати кожен. Маємо знати і гіркі, і величні сторінки великої книги життя українського народу. Знати, щоб пам’ятати. Знати, щоб жити.

 

 

*****

 

 


1
2
3
4
5